|
Біла кужіль пряде невагомий шлейф Мерехтливих сніжинок. Як гарно! І дивно! Крихітні, вони, торкаючись долоні, Зігрівають своєю ледь чутною ніжністю. І сповіщають про наближення казкового свята. Усе оживає у первісно білому сяйві. Оновлюється, дарма, що зима. І найбільше, що хочеться тепер, — Тішитися, бодай найменшими втіхами! А ще творити. Невагомо, але торкаючись, Обов’язково торкаючись кожного з вас, Даруючи радість і відчуття оновлення… З Новим роком!
|