Паліндром в українській літературі

Українські вірші-паліндроми (або вірш-рак) почав писати ще в XVII столітті Іван Величковський, який 1691 дав визначення віршу-раку: «Рак літеральний єсть вірш, которого літери, і вспак читаючися, той же текст виражають».

У сучасній поезії розрізняють вірш-паліндром і вірш-паліндромон. Вірш-паліндром складається з рядків-паліндромів. Вірш-паліндромон— це єдиний від початку до кінця паліндром.

Прості слова, які однаково читаються як зліва направо, так і справа наліво — очевидні: око, дід, піп, наган, Пилип, радар, ротатор. Важче придумувати речення, які даватимуть однаковий зміст при прямому та зворотному читанні, як-от: «Я несу гусеня» чи «Де помити мопед?» Проте лише майстрам слова вдається з таких симетричних рядків вибудувати змістовний та образний вірш. I все ж такі в українській літературі знайшлися, про що засвідчили збірки: «Око» Миколи Мірошниченка, «Віче мечів» Анатолія Мойсієнка, «Паліндромони» Івана Лучука ("Епос і нині сопе" з цієї збірки - це найдовший в українській мові паліндромон), «Періодична система слів» Івана Іова.

Приклади паліндромів

Окремі рядки
І що сало? Ласощі… (Олександр Ірванець)
О, гомін німого (Тарас Девдюк)
Козак з казок «Бувалу булаву б…» (Іван Іов)
Паліндром — і ні морд, ні лап (Іван Іов)
А чи в окуня шабаш Януковича?
І мчу кіло бараболі Кучмі.
А баба на волі — цілована баба.
Три психи пили Пилипихи спирт.
«Мило, — Галина до Данила, — голим!»
Ущипне — та шатен: пищу! (останні 5 — Олег Будзей)
А результатів? Вітать лузера! (Андрій Мудрий)

Вірші

Козак з казок.

Уже лисі ліси… Лежу.

Уже ребра татар бережу.

Умру. Суму сум — у сурму,

А мене нема…

(Олег Будзей. Із збірки «З архіву душі», 1999).

Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи {вода, сніг, вітер, грім, злива, блискавка), рослин і тварин (верба, явір, жито, пшениця, кінь, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їхніх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша).

Стилістично забарвлена лексикарозподіляється певною мірою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується:

а) виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­
ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­
тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б) словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: державність, суспільство, громадськість, більшість, номенклатура, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, боротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хамелеонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історичний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, гомін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, моторошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

Офіційно-ділова лексикане допускає експресивно-ошнної конотації; вона точна, конкретна, максимально уніфікована: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, слідчий, свідок, допит, показання, алібі, інкримінувати, вищезазначений, розглядуваний.

Наукова лексика характеризується насамперед розвиненою термінологією. Слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, прикметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, підрядний тощо.
Проте цей розподіл лексики не є чимось застиглим, непорушним. Слова в процесі функціонування мови поширюються з одних стильових груп в інші. Наприклад, науко терміни газ, тиск, електрика, напруга, антена, теле реактор, радіація, атом, вітамін, кисень тепер однако вживаються і в наукових працях, і в побутовому мовленні.

Переносне значення —це одне зі значень слова, яке виникло внаслідок перенесення найме­нувань одних явиш, предметів, дій, ознак на інші і закріпило­ся в ньому як додаткове. Переносне значення завжди похідне, вторинне.
Наприклад, значення «початок чогось доброго, по­зитивного» у слові промінь — переносне (промінь надії, промінь Щастя, промінь свободи).

Від переносного значення слова, що є постійним, слід від­різняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певному контексті. Значення, яке виникає внаслі­док переносного вживання слова, є лише контекстуальним, тобто тимчасовим, ситуативним, і за словом не закріплюється. Якщо ж таке значення закріплюється за словом, то воно стає номінативним.
Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.
Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, брон­зовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс кораб­ля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шев­ченко) тощо.
Метафора є не тільки одним із засобів посилення образ­ності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй має­мо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а) назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­
фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б) назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з
чарки);

в) назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які
домагаються правди);

г) назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­
кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костен­ко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керу­вав шофер) тощо.
Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найме­нування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.
Наприклад, назва частини тіла може вживатися на озна­чення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву лю­дини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чор­ний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

розділ мовознавства, шо вивчає стійкі сполучення слів, їхній склад, будову та значення;

сукупність стійких сполучень слів — фразеологічних одиниць певної мови. .

Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.

Фразеологізм складається не менше як із двох слів — компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.[/color]

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар, директор, родич, удівець), назви тварин (олень, леопард, нутрія, дельфін, окунь, краб, стриж, горобець, комар), назви рослин (сосна, тополя, вишня, шородина, пшениця, буряк, жоржина, ромашка, чистотіл), назви конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, долото, лопата, торба, піджак, паркан), назви місяців і днів {січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський, латунний, кленовий, морський, тутешній, вчорашній, перелітний, подвійний, дев'ятиповерховий), числівники (два, три, десять) тощо.

Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану огорожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.

У такому разі слово у свідомості мовців поєднується за його спільною визначальною ознакою не з одним, а з кількома сигніфікатами. Наприклад, слово лінія означає «вузька смужка, що тягнеться на якій-небудь поверхні», і саме з основним значенням «смужка, що має протяжність» пов'язуються всі його побічні значення: «уявна смужка» (лінія горизонту), «межа» (оборонна лінія), «шлях» (трамвайна лінія), «послідовний ряд кровно споріднених осіб» (по материній лінії), «по­слідовний розвиток подій у художньому творі» (сюжетна лінія), «спосіб дії» (лінія поведінки)

З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і лиі приблизно десята частина — це загальновживані слова.

Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова" якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. 1 тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виника­ють нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім за­буваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках. Коли ми говоримо про те, шо мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику.

Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окре­мого індивіда, що володіє цим багатством.

Розділ мовознавства, який вив­чає лексику мови, називається лексикологією. Лексика може вив­чатися: з погляду словникового складу мови в цілому, його кіль­кісного обсягу, походження, системи (власне лексиколо­гія); з погляду значення слів, природи і типів цих значень (семасіологія); з погляду походження слів, змін у їхньому значенні й звуковому оформленні, їх зв'язків з іншими словами цієї мови та інших, споріднених з нею (етимологія).

Окремо розглядаються власні назви людей та місцевостей*їхнє походження й первісне значення (ономастика), стійкі сполучення слів, їхній склад і значення (фразеологія). Це менш важливе значення для функціонування мови має теорія й практика укладання словників (лексикографія).

Основний предмет лексикологічних досліджень — слова та фразеологічні одиниці.

Власне українські слова: вогнище, чемний, нищити, впродовж, проте.
Запозичені слова: комп'ютер, ейфорія, анонс.

Словниковий склад мови постійно поповнюється як словами, що створюються на основі українських словотвірних засобів, так і запозиченими з багатьох мов: грецької (філологія, театр, музей), латинської (клас, аудиторія, конституція), німецької (бутерброд, солдат), англійської (баскетбол, дизайн), французької (кашне, пюре, пальто), італійської(соло, тріо, акорд) та інших.

Запозичення з інших мов відбулося в різний час. Багато запозичених слів стали настільки звичайними для нас, що вже не відчувається їх чужомовне походження (панчохи, цукор, кавун), інші навіть не набули здатності змінюватися за законами української граматики (меню, тріо, кашне).

Деякі запозичені слова вживаються як синоніми власне українських слів (лінгвістика — мовознавство, мемуари — спогади, емоції — почуття) і можуть відрізнятися від них сферою застосування в певних формах і стилях мовлення (наприклад, на відміну від слова спогади, що можуть бути оформлені письмово і усно, навіть тільки у мисленні людини, мемуари означають письмовий запис пережитого).

Запозиченими словами не слід зловживати. Як правило, вони доречні тоді, коли у мові немає власне українського слова з потрібним відтінком лексичного значення або стилістичного забарвлення.

Змішування слів різних мов (найчастіше — української та російської) призводить до такого вияву мовного безкультур'я, яким є т. зв. суржик. Характерні приклади невмотивованого вживання російських слів: шкаф, воротнік, ботінки, стірати, уливатись, проізводство, обично.