 Чим більша нужда, тим дружба щиріша...
*
Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.
*
Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скрути, то святий їх знає, де вони поділись!
*
За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте.
*
Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття – ваші пани, Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, ще лучче, як батьки ходили?
*
Ми серцем голі догола!
*
Найшовсь-таки один козак із міліона свинопасів...
*
І день іде, і ніч іде. і, голову схопивши в руки, дивуєшся, чому не йде апостол правди і науки?
*
Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність...
*
...Хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають. не так тії вороги, як добрії люди –
І окрадуть жалкуючи, плачучи, осудять...
*
Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина.
*
Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами.
*
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово.
*
Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити.
*
Світ, бачся, широкий, та нема де прихилитись в світі одиноким.
*
Блаженний муж на лукаву не вступає раду...
*
Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите.
*
Погано дуже, страх погано! В оцій пустині пропадать. А ще поганше на Украйні дивитись, плакать – і мовчать.
*
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини.
*
Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи.
*
Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра.
*
Учітеся, брати мої, Думайте, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.
*
Огонь запеклих не пече.
*
В своїй хаті – своя правда, І сила, і воля.
*
Караюсь, мучуся... але не каюсь!
*
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине...
*
Все гине, – Слава не поляже...
*
Нема раю на всій землі, Та нема й на небі.
*
Люде б сонце заступили, Якби мали силу...
*
Не накличу собі долі, Коли так не маю.
*
Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя.
*
Тече вода і на гору Багатому в хату.
А вбогому в яру треба Криницю копати.
*
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати, І спати на волі...
*
У всякого своє лихо...
*
Без ворогів можна в світі Як-небудь прожити. Не гріє сонце на чужині...
*
Невесело на світі жить, коли нема кого любить.
*
...Де нема святої волі, не буде там добра ніколи.
*
Без правди горе!
*
На чужині не ті люде, – Тяжко з ними жити! Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити.
*
Єсть на світі доля, А хто її знає? Єсть на світі воля, А хто її має?
*
Тоді я веселий, Тоді я багатий, Як буде серденько По волі гуляти!
*
На нашій – не своїй землі.
*
Сиротині сонце світить, Світить, та не гріє... І на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині.
*
Серце не дитина, його галушкою не нагодуєш.
*
Гроші душу холодять.
*
Чи буде правда меж людьми? Повинна буть, бо сонце стане І оскверненну землю спалить.
*
Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами!.. В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було.
*
Слава – заповідь моя.
*
Щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить; та добре вигострить сокиру – та й заходиться вже будить.
*
За святую правду-волю розбойник не стане...
*
О люде! Люде-небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люде, не собаки!
*
Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю!
*
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
*
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, Як їх почує! |
