 28 травня... Весінній ранок… Уже давно відкриті двері школи, у повітрі чутно аромат квітів... Усе навкруги святкове та піднесене… Так! Нарешті Останній дзвоник! Схвильовані вчителі приймають привітання та чарівні букети, радісні школярі насолоджуються спілкуванням з однокласниками, а батьки милуються своїми гарними, веселими дітлахами. Усі в очікуванні урочистої лінійки і, звичайно, того чарівного дзвону! І ось одинадцятикласники востаннє крокують подвір’ям рідної школи, тримаючи у руках різнокольорові повітряні кульки, що так і рвуться полетіти до неба…
Сьогодні кожен, хто плідно працював цього року, хто брав активну участь у житті нашої великої «родини», отримав нагороди. Похвальні листи та подарунки очікували і першачків - для них цей рік став першим кроком у вир шкільного світу… А ось для випускників минулий рік став кінцем дитинства і початком дорослого життя! Цікаві виступи учнів, щирі та відверті побажання гостей, привітання вчителів та директора, і ось нарешті лунає він – Останній дзвоник! Усі учні вітають цей дзвін бурними оплесками, криками радості, всі, крім одинадцятикласників. На їх обличчях сумні усмішки, а в очах жаль… Згодом усі вони виходять на середину подвір’я, становляться колом і… Що ж таке, чому дорослі парубки ховають очі, опускають голови, чому дівчата дивляться в небо і не посміхаються? Авжеж, зараз вони відпустять свої кульки, своє дитинство, свій перший проміжок безтурботного життя, частинку свого серця… Одна за одною підіймаються кульки в небо, одна за одною течуть сльози по щоках… Ось і все, перегорнута ще одна сторінка історії нашої школи. Але ви не засмучуйтеся, ніщо не зникає безслідно, у наших серцях, у наших думках назавжди залишаться спогади про найкращі роки шкільного життя… |
