Сотні тисяч учителів працюють із дітьми в нашій країні. Але разом із тим, це одна із найбільш творчих професій. Робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні під час спілкування з ним, стає частиною їхньої особистості.

Дуже часто на професійному шляху перед учителем постає питання, якщо учитель - це творець, то що чи кого він творить? Знайти відповідь дуже важко. Французький філософ-просвітянин, письменник, композитор Жан-Жак Руссо сказав: «Пам’ятайте, що перед тим, як узятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина». Сьогодні вчити й виховувати дітей, напевно, складніше, ніж колись. Сутужнішим стало життя, з'явилося багато нової інформації, багато нової техніки, змінилося ставлення до окремих колишніх цінностей. І в таких умовах зростає роль учителя.

Людина народжується чистою, як білий аркуш паперу, і згодом батьки та родичі роблять свій внесок у її виховання. Але, на мою думку, одне із перших місць у формуванні дитини як особистості займає вчитель. Адже саме від учителя залежить, що дитина візьме в майбутнє. Усім відомо, що дитина наслідує той приклад, який їй подають старші. Тому у вчителя не має права на помилку. Кожне слово, кожний вчинок, жест, погляд учень переймає у свого вихователя. Велика відповідальність постає перед молодими вчителями, які мають не тільки займатися своїм самовдосконаленням на професійному шляху, а ще й не забувати про те, що від них, не зважаючи на їх досвід та знання, залежать долі «маленьких підлеглих», яким необхідно бачити приклад власного наслідування.

Тому, на мою думку, учитель виховує не лише учнів і формує в них особистість, а насамперед учитель творить себе, як приклад наслідування. Адже насправді людина не може створити шедевр, якщо сама не буде майстром.

Мені пощастило зустріти у своєму житті людину, яка змусила задуматися над значенням слова "вчитель". За роки шкільного життя найкращим вчителем для мене стала перша вчителька. Це вона навчила мене писати і читати. Завдяки їй я навчилася пізнавати життя. Саме вона вражала мене емоційністю, інтересом та ентузіазмом. Крокуючи по життю я все більше запевняюсь, що не помилилася з вибором професії. Так, це не легка доля, це велика відповідальність і тяжка праця… Але,як відомо, кожний труд дає свої результати. Я дуже вдячна долі за те, що на моєму шляху зустрічаються справжні майстри своєї справи: спочатку у педагогічному училище, потім в інституті, а зараз у загальноосвітній школі №6. Це люди, завдяки яким я починаю змінюватися, рости морально, які змушують мене розвиватися, удосконалюватися, які вкладають у мене частинку власної душі, бажаючи, щоб вона розрослася і зміцнилася, а згодом переродилася у гідну особистість. Ці люди є моїми духовними наставниками, що бажають вказати мені правильний шлях.

На мою думку, професія вчителя – дуже важка і відповідальна. Адже вчитель, як лікар, не може припускатися помилок, бо в його руках – душі його учнів. Закінчити свій твір-роздум хочу словами Василя Сухомлинського: «Учитель готується до хорошого уроку все життя. Така духовна й філософська основа професії і технології нашої праці: щоб дати учням іскорку знань, учителю потрібно увібрати ціле море світла».