Поема
Богом Даний
І.
Під Чигирином у грудні,
Над річкою Тясмин
Ой народивсь хлопчина.
Богданом звався він.
Чорнявий, балакучий
Та, як вогонь, скорий,
Розумний і завзятий,
Дотепний, запальний!
[/r]Ильф и Петрофф(10-Б,Панін Микитa та Боженко Кристинa)

То непроста була година для країни.
Стогнала під тяжким ярмом уся батьківщина.
На Україну тьма найшла,
Що навіть брат не бачив брата.
Знедолена земля стогнала,
Роздерта звідусіль і розіп’ята.

Бо в ті часи лихії,
Поки ореш пшеницю,
Ти з хутора не вийдеш,
Не взявшись за рушницю.
І вартові на схилах
Все на татар пильнують.
Кругом стоять могили.

Всі плачуть і сумують…
Спустошені села…
Розчавлені долі…
Кругом тільки горе…
Нема в людей волі…
ІІ.
Отак зростав Богдан-Зиновій
У небезпечнім тім житті.
Любив науки в школі новій,
Душею ж був насамоті.

Ченці польськії навчали
Латинської мови.
Та пам’ятав завжди юнак
Про справи урядові.
Друзів він знайшов одразу,
«Торбу знань» опанував.
Та на Батьківщину рідну
Все ж обов’язок позвав.

Кликала військова справа
За народ і за країну:
Треба виступати жваво!
Настраждалась Україна!
Скільки бачила ти лиха?
Скільки будеш ти рабиней?
Треба взяти в руки зброю!
Будеш вільна, Україно!»
ІІІ.
Саме так гадав Хмельницький
Під Цецорою в бою,
Захищаючи Вкраїну,
Рідну матінку свою.
Втративши свойого батька
У нерівнім тім бою,
Він потрапив до полону,
Честь не втративши свою.

У неволі місяць меркне,
Образа не втиха,
І помста лізе в душу,
Розлючена, суха.
Небо не таке високе…
Сонце тут не яснооке…
Нема запаху полину…

Думкою додому лину…
Та завзяття залишалось
У хоробрім юнім серці,
Бо на волі є ще друзі!
Задамо ми туркам перцю!
Коли надія покидає,
Уходить із-під ніг земля,

Блажен, хто друзів вірних має:
Ти з ними – як одна сім’я!
Та незабаром у неволі
Щаслива звістка пролунала,
Що побратими всі на волі
Зібрали викуп для Богдана.
IV.
Ось і вдома наш Хмельницький,
В славнім ріднім Чигирині.
Господарство власне має!
Краще все ж, ніж на чужині!
Та Богдан – козак душею!
Вдалечінь зовуть походи.
По морях, на крилах вдачі
Розправля Богдан клейноди!

Швидко мчить байдак по морю.
Вітер свище, б’є тривогу:
«Поспішай на допомогу,
Захисти народ від горя!»
Каламутне море скаженіло
Від турецьких галер численних
Навіть сонце захмарило,
Від знущань, боїв страшенних!
...Не море то, а брязкіт зброї.
Не плескіт хвиль, а клич походів…
То йде Богдан на заклик долі
Звільнити поневолені народи!
V.
Хмельницького поважають,
Бо добре справу свою знає.
Серед побратимів чільне місце посідає,
Вага слова його зростає!
І писар був з Богдана славний,
Недарма наук навчався.
Та й сотник з нього вправний,
Бо в командах не вагався.

VI.
Знов б’ють барабани,
Сурми гудуть!
Два отамани
Готуються в путь!
Відважний Сірко
І славетний Богдан
До бою ведуть
Козаків ураган!

А вдома дружина Сомківна одна.
«Ох, діти без батька!» - зітхає вона.
Зненацька Чаплинський напав, як шакал.
І хутір Суботів спалив, зруйнував.
Права на маєток свої заявив,
А сина Богдана до смерті забив.
VII.
Вернувшись з походу,
З далеких країн,
Що бачить Хмельницький,
України син?
Залякані діти,
Маєтку немає,
Померла дружина...

Хмельницький страждає:
«О доле!
Навіщо ти мене караєш?
Самотнім вдівцем по життю залишаєш?
О Боже!
Чом не захистив ти родину мою?
Як житиму далі?
Я краще помру!

Помру... Смерть... Безодня...
Немає нічого... Ніде...
Світ став чорним...
Для кого? Для чого?...
Тож марно я жив?!
І холоп я безправний?!
Ні! Годі!
Шукатиму я
До кінця свою правду!»
VIII.
Богдан у польського короля допомоги шукає,
Але Карл IV йому відмовляє.
Богдан до Московії з проханням звернувся,
І звідти наш лицар ні з чим повернувся.

Та зміни в характері видно одразу:
Упевнений погляд,
Промовисті фрази:
«Одвіку так було і буде!
І на тому життя стоїть:
Вкраїні ти здобудеш щасну долю,
Але своєю треба заплатить!»

І ось саме звідси
І вже навіки
Злилися обидві великі ріки:
«Се горе моє?
Ні, то горе народу.
Однині ми разом
В огонь і у воду!»
IX.
Піднявся з колін наш славетний Богдан.
І гнівно, розлючено він закричав:
«Так-то ви чесні? Так справедливі?
Чого ж тільки ми від вас не терпіли?
Ви вольності знищили!
Землі забрали!
Холопами вільних
Людей ви назвали!»
X.
І кинув Богдан до народу свій заклик:
«З’єднаймося, браття! Повстаньмо за правду!
За щастя, за віру свою православну!
Звільнімо з ярма Україну ми славну!»

І всі як один за Богданом пішли.
І волю Вкраїні навік здобули!

Ильf и Петроff(10-б, Панін Микита та Боженко Крістіна)

Поэт…

Пятнадцать франков у него в кармане,
И на ногах былые сапоги.

И весело шагнув к старушке маме,
Изьял улыбку из своей души

Он показал на облако и молвил:
«Смотрите же, народ! Узрите,
Как чудотворна наша красота!

И солнце в дневном свете так и светит,
Улыбкою своей мелькая на луга.»

Он был поэт, богатый на слова,
Он был поэт, но нищий на дела.

Чувства

Порой бывает так,
Что сердце замирает.
Любви возможной такт,
В твоем лице сияет.
Ты думаешь одно,
Что ты нашла его,
Такого милого,
Такого своего.
Порой бывает так,
Что грусть тебя съедает.
В душе воспоминанье
Грызет и убивает.
Оно внутри тебя
Сидит, тихонько тает
И для себя возможного
Момента выжидает.
Порой бывает так,
Что счастью нет предела,
Что все бы в миг забыла
И в небо улетела.
Как птица вольного полета,
Ты б в облачко взлетела.
Все это мы храним в себе
И отдаем частичку близким.
Все эти радости и грусти
Отдам я вам с поклоном низким.